Тиреотоксикоз (гіпертиреоз) – класичний психосоматичний синдром, наявність якого пов'язана з підвищеним вмістом тиреоїдних гормонів у крові. Найбільш частою причиною тиреотоксикозу є дифузний токсичний зоб (ДТЗ) – на його частку припадає 80% усіх випадків тиреотоксикозу.
Хворі з цим захворюванням пред'являють скарги на загальну слабкість, підвищену дратівливість, нервозність та легку збудливість, порушення сну, іноді безсоння, пітливість, погану переносимість підвищеної температури навколишнього середовища, тремор, серцебиття, іноді болі в області серця колючого або стискаючого характеру, підвищений ап попри це – схуднення, діарею.
Розлади емоційної сфери при тиреотоксикозі виступають першому плані. Вони виявляються практично в усіх хворих. Спостерігається підвищена афективна лабільність. Лабільність настрою супроводжується постійною внутрішньою напруженістю, занепокоєнням, тривогою. Хворі можуть здійснювати непослідовні та невмотивовані вчинки.
У літературі, присвяченій гіпертиреозу, неодноразово наголошувалося на ролі психічної травми, емоційного стресу у розвитку захворювання за рахунок впливу на імунну систему організму. Гіпертиреоз часто розвивається слідом за сильними переживаннями та гострими життєвими труднощами, за наявності конституційної схильності та відповідних внутрішньосімейних відносин у ранньому дитинстві хворого. Смерть близьких, нещасні випадки, переживання втрати можуть бути пусковими моментами або викликати рецидив вже стабілізованого гіпертиреозу.
Це відбувається через те, що при стресі підвищується секреція гормонів мозкової речовини надниркових залоз (адреналін та норадреналін), які збільшують швидкість синтезу та секреції тиреоїдних гормонів. З іншого боку, стрес активує гіпоталамо-гіпофізарну систему, посилює секрецію кортизолу, ТТГ, що може бути тригером – пусковим моментом у механізмі розвитку хвороби. Емоційний стрес призводить до атрофії вилочкової залози, знижує утворення антитіл, зменшує концентрацію інтерферону в сироватці крові, підвищує схильність до інфекційних захворювань, збільшує частоту аутоімунних захворювань та раку.
Такі хворі справляють враження особистісної зрілості, яка, проте, не всім ситуаціям адекватна і лише важко приховує слабкість і страх, страх перед життям дорослих, перед розставанням, або власною відповідальністю, або взагалі перед необхідністю вижити. За визначенням корифея психосоматики Франца Александера, гіпертиреоїдний хворий — це людина, яка «намагалася витримати боротьбу, що тривала все його життя, зі своїм страхом».
Хворий на гіпертиреоз часто схильний до того, щоб жертвувати собою заради інших. Ворожі почуття по відношенню до «щасливчиків», що виникають при цьому, витісняються і надкомпенсуються посиленою активністю. Такий хворий постійно прагне к самоствердження і намагається перевершити інших в шкода розвитку уваги і почуттів. Йому доводиться будувати захист проти повторення нестерпних відчуттів ізоляції та відкидання, які випали на його долю в дитинстві. Якщо ці механізми ламаються, в генетично схильного суб'єкта може розвинутись тиреотоксикоз.
Саме тому психотерапія повинна обов'язково включатися у лікування тиреотоксикозу.
Хорошим немедикаментозним методом лікування є транскраніальна електростимуляція мозку (ТЕС). Вона широко використовується для усунення болю різного походження за рахунок свого анальгетичного ефекту, а також позитивно впливає на процеси репарації та підвищення психофізіологічного статусу людини, зменшує тривожність та депресивність.
Перспективним методом лікування запалення та психоемоційного дисбалансу, зумовленого тиреотоксикозом, є інфузійне лікування кетаміном. Поєднуючи психотерапію з інфузіями кетаміну, транскраніальною електростимуляцією, реабілітацією мозку "Нейрохелп", тілесно-орієнтованою терапією та арт-терапією, можна досягти суттєвого покращення стану здоров'я пацієнтів.